Альберт Штайнрюк — один із найвидатніших акторів XX століття. Завдяки своєму таланту та характеру він став беззаперечною зіркою свого часу – не лише в театрі, але й у новому кіно. Біографію всесвітньо відомого берлінського актора театру й кіно читайте на berlinski.net.

Незвичайний початок кар’єри

Альберт Штайнрюк народився 20 травня 1872 року в Веттербурзі, селі в князівстві Вальдек, яке тоді перебувало під управлінням Пруссії, а зараз є частиною Гессена. Його ранні мистецькі нахили не були добре сприйняті його батьком, який був купцем. Альберт хоче стати художником. У віці вісімнадцяти років він без дозволу батьків подає заяву на навчання в художню академію в Дюссельдорфі, куди його прийняли в 1890 році. Але вже через рік він кинув навчання мистецтва і намагався заробляти, як художник-декоратор та, як актор у театрі. 

Попри незвичайний початок кар’єри, художник-самоучка за десять років таки зміг потрапити до Берліна, а там на великі німецькі сцени. З 1901 року Альберт Штайнрюк грав у Берлінському театрі Шиллера. Його сценічні образи в п’єсах Генріка Ібсена, Августа Стріндберга і Герхарта 

Гауптмана, справляли сильне враження на глядачів. 

Робота в Neue Theater

Зірковий театральний режисер Макс Рейнхардт дізнався про молодого таланта і в 1904 році найняв Альберта Штайнрюка в Neue Theater am Schiffbauerdamm. З 1905 по 1908 рік Штайнрюк не тільки належав до легендарного ансамблю Німецького театру на Шуманштрассе, але й викладав акторську майстерність, режисуру та риторику в Школі Нового театру. 

Популярний серед глядачів Альберт Штайнрюк був одним із тих театральних артистів, які не лише втілювали численні ролі в класичних постановках, а й використовували свій талант для утвердження нових авторів на німецькій сцені. Він сяяв у ролі Едгара разом із Тіллою Дюрьє у “Танцях смерті” Стріндберга, а в 1913 році втілив Войцека в прем’єрі однойменної драми Георга Бюхнера. У цій ролі він також вразив публіку в берлінському театрі Лессінга і був відзначений як Генрі Хіггінс у прем’єрі опери Джорджа Бернарда Шоу “Пігмаліон”. 

Зі своєю першою дружиною, актрисою Елізабет Гуссман, сестрою дружини письменника Артура Шніцлера, Штайнрюк познайомився в театрі Шиллера. У нього була тісна дружба зі своїм зятем протягом усього життя, яка тривала навіть після ранньої смерті Єлизавети. Пізніше Штайнрюк закохався в Ліссі Сон-Ретель, яка була на 25 років молодша за нього. 

Повернення до Берліна

Штайнрюк повернувся до Берліна в 1921 році, після роботи в Мюнхені, й оселився з Ліссі в районі Целендорф. Без фіксованих контрактних зобов’язань він грав на різних берлінських сценах: Tribüne, Deutsches Theater, Lessing Theater, Volksbühne та Schauspielhaus am Gendarmenmarkt. Були також часті виступи в гостях у Цюріху, Гамбурзі, Франкфурті-на-Майні та Відні. До всього він дедалі частіше знімається в кіно. За короткий час Штайнрюк зробив собі ім’я популярного героя німого кіно. Неважливо, яку роль він грав, чи то роль рабина Льова у фільмі “Голем, як він з’явився на світ”, чи роль Фрідріха Вільгельма I у фільмі “Фрідрікус Рекс”. Його обличчя та присутність вельми переконливі у понад 90 фільмах.

Це життя актора, повне крайнощів, між роботою в театрі та кіно. З тривалими театральними репетиціями та гастрольними виступами, що перериваються нічними набігами на винні бари та розмовами про мистецтво та життя. Малювання, подорожі, піші прогулянки та проведення часу зі своєю родиною, забезпечують актору баланс у його неспокійному житті богеми.

Незадовго до прем’єри своїх останніх фільмів “Асфальт” і “Пані Ельза” з Елізабет Бергнер, Штайнрюк абсолютно несподівано помирає 11 лютого 1929 року.