Шарлотта фон Мальсдорф, народжена Лотар Берфельде в берлінському передмісті Мальсдорф у 1928 році, є захопливою та неординарною особистістю, сміливою дівчиною, вірніше, трансдівчиною, і сучасним свідком, того життя, яке вирувало тут під час панування націонал-соціалістів. При них Шарлотта зростала. Пізніше, вона жила в Німецькій Демократичній республіці. Те життя теж не вирізнялося безтурботністю. Так що таких свідків берлінської історії сьогодні треба ще пошукати, їх залишилося не так уже й багато. Більш докладно про все це читайте на berlinski.net.
Не безтурботне дитинство
Шарлотта росла в нацистській Німеччині під керівництвом батька-тирана й націонал-соціаліста, який хотів перетворити дівчинку на «справжнього» солдата. Дівчинка, також, пережила бюрократію SED, яка хотіла забрати її приватний музей у Вільгельмінському стилі, а її саму зробити «небажаною людиною» в плісированій спідниці та фартуху. У своїй біографії «Я сама собі жінка» Шарлотта розповідає, як виживала і, перш за все, жила в цей час у Німеччині, як гей-трансвестит, як меншість серед меншості.
На думку рецензента її книжки Мартіна З. Шредера, те, що Шарлотта фон Мальдорф говорила на плівку незадовго до своєї смерті, не є сучасним документом, історія її життя занадто унікальна для цього. До того ж слухати її іноді дуже втомлює, оскільки в неї носовий і тендітний голос, невправний у розмові.
Меблі у Вільгельмовому стилі
На думку Шредера, занадто часто йдеться про меблі у Вільгельмінському стилі, над якими фон Мальсдорф працювала все життя. Однак, рецензент її книжки зачарований майже сомнамбулічною наполегливістю, з якою Шарлотта фон Мальсдорф прожила своє життя, як у НДР, так і за правління нацистів. Він вражений ефектом, який виникає, коли слухаєш історію життя жінки. Цей ефект можна назвати одним єдиним словом — нешкідливість.
Наприкінці свого огляду Шредер не може не запитати, який виразний потенціал мала б Мальсдорф, якби вона в значно більшій мірі займалася самовираженням і зосередила на цьому максимум своєї уваги та інтересів. Відправивши на другий план усі наявні й так улюблені нею меблі Вільгельмової епохи.
Лише за два дні до своєї смерті Шарлотта фон Мальсдорф, чиє справжнє ім’я було Лотар Берфельде, змогла записати свою автобіографію в берлінській студії звукозапису.
Проєкт всього її життя
Про це повідомила ще одна рецензентка — Єва Берендт, яка абсолютно несподівано була захоплена цим аудіо документом. Головно, це було пов’язано з голосом Мальсдорфа, який чітко демонструє старі прусські чесноти, такі як рівне сидіння та чітка артикуляція. Берендт стверджує, що жоден кінцевий склад, жодне слово не спотворене. Так само, не пропущено жодного знаку пунктуації, зауважуючи, що, можливо, усе це є «штрихом» занадто серйозним або занадто жорстким. Цей стиль чітко контрастує зі зворушливою автобіографією Шарлотти Мальсдорф, яка вбиває свого власного жорстокого батька, потрапляє до в’язниці та знову звільняється у віці 45 років, веде трансвеститське життя в задушливій НДР і там береться за проєкт свого життя — музей у Вільгельмінському стилі. За словами Єви Берендт, голос фон Мальсдорф натякає на те, що її химерність іноді була близька до божевілля, коли вона описує свої божевільні операції з порятунку меблів у Вільгельмінському стилі, у той час, коли на місто падав цілий град бомб і снарядів. Берендт зазначає, що фон Мальсдорф ніколи не була стурбована особистими надбаннями, а завжди турбувалася про те, щоб зберегти його для нащадків. Саме за допомогою цього аудіодокументу, за словами Єви Берендт, вона навдивовижу повно цього досягла, особливо, коли справа стосувалася її власного життя.