У переліку видатних німецьких акторів, яких знає весь світ, чільне місце посідає Армін Мюллер-Шталь – лауреат багатьох світових кінонагород і номінант “Оскара”. У молоді роки грав у трупі одного з найпопулярніших театрів Німеччини – Берлінському ансамблі, потім протягом 25 років виходив на сцену у “Фольксбюне”. Підкоряти Голлівуд почав у 60 років, але зробив це настільки блискуче, що зібрав світову славу. Мюллер-Шталь – єдиний із найпопулярніших акторів НДР, який наважився рішуче розірвати зв’язки зі Східною Німеччиною і продовжити кар’єру у Голлівуді, що викликало у ті часи неабиякий резонанс. Більше на berlinski.net.
Доля подарувала друге життя
Фото: будинок, де народився Армін Мюллер-Шталь
Армін Мюллер-Шталь народився у грудні 1930 року у місті Тільзіті (околиці сучасного Калінінграда). Мати була родом із Санкт-Петербурга, дідусь встиг вивезти родину з Росії перед Першою світовою війною. У роки Другої світової війни спритного та цікавого до всього хлопчину ледь не застрелив у травні 1945 року радянський солдат. Але Арміну пощастило, доля врятувала його, однак забрала батька. Голову родини розстріляли, хоча той був лише банківським службовцем. Все життя Арміна не полишало відчуття, що тато загинув замість нього, тому намагався робити все можливе, щоб справдити батьківські сподівання.
Спочатку обрав професію музиканта, мріяв стати відомим скрипалем. Підлітком брав уроки, годинами проводив репетиції, виступав на вулицях перед людьми. Коли родина перебралася до Берліна, юнак вступив до консерваторії, яку закінчив із відмінними оцінками. Але протягом навчання переконався, що його шлях – актора, а не музиканта, почав відвідувати акторські курси. Поштовхом до такого рішення стало враження після побаченої вистави “Гамлет” в одному з берлінських театрів.
Зі сцени у кіно
Наполегливості Арміну було не позичати. Коли його відрахували з курсів за відсутність здібностей, він продовжував брати уроки акторської майстерності й через рік після відрахування став учасником трупи одного з найпопулярніших театрів столиці – Берлінського ансамблю. Вперше вийшов на сцену у 1952 році, глядачі сприйняли його досить прихильно. Але у 1954 році вирішив перейти до іншого театру у Берліні – “Фольксбюне”, де грав протягом 25 років. Глядачі вподобали Арміна у ролях Меркуціо у “Ромео та Джульєтті”, брата Мартіна у “Святій Іоанні”, Спітта у “Щурах”, Вурма у “Підступності та коханні”.
Талановитого актора помітили режисери, першу роль у кіно він отримав у 1956 році у фільмі “Таємні шлюби”. Велику популярність подарував Мюллер-Шталю дебют у чотирисерійному трилері “Втеча з пекла”, його впізнавали на вулицях, просили автограф, режисери активно запрошували на фільмування. Армін став одним із найвідоміших акторів у НДР, зіграв понад 60 головних ролей, чим могли похвалитися далеко не всі його колеги. Мюллер-Шталя, якому найкраще вдавалися складні психологічні ролі, 5 років поспіль обирали найпопулярнішим актором НДР.
Світова слава
Арміна називали блакитнооким джентльменом, його грою у фільмі “П’ять патронних гільз” захоплювалися такі видатні діячі, як Фідель Кастро та Ернесто Че Гевара. Сам актор визнавав цю роль успішною, а фільм вважав шедевром екзистенційного кіно. За блискуче створений образ людяного офіцера “штазі” у кінострічці “Невидимо забрало” актор отримав державну премію. У 1974 році фільм “Яків-брехун” режисера Франка Баєра, у якому Мюллер-Шталь зіграв головну роль, номінували на “Оскара” у номінації “кращий іншомовний фільм”. І хоча нагород німецький актор не отримав, його талант помітили на світовому рівні.
Після подорожей за кордон Армін відчув, що йому затісно у НДР, хотілося досягти більшого. Знайомим скаржився, що всі “закордонні” сцени завжди знімали у Болгарії, тому у більшості німців сформувалося враження, ніби так живуть в усіх містах Європи. Але ж він бачив зовсім інше. Невідомо, як далі склалася б доля популярного актора, якби він не підписав у 1976 році петицію з протестом проти позбавлення громадянства східнонімецького барда Вольфа Бірмана (Wolf Biermann). Цей вчинок одному з кращих акторів країни представники комуністичної влади не пробачили, внесли до “чорного списку” й перестали давати ролі. Після тривалих міркувань Мюллер-Шталь вирішив емігрувати до ФРН, пізніше згадував, що й сам збирався виїхати, а ситуація з петицією лише підштовхнула до вирішального кроку.
Про те, як підкорив Голлівуд
Фото: у фільмі “Смертельна помилка”
У Західному Берліні популярного актора прийняли з радістю, з 1980 року він почав активно зніматися у видатних режисерів Райнера Фасбіндера, Анджея Вайди, Іштвана Сабо. Найбільшу славу подарував тривалий серіал “Лікарня у Шварцвальді”. У 1989 році Мюллер-Шталя запросили до Голлівуду взяти участь у фільмі “Музична скринька” Костянтина Коста-Гавраса. Відведена йому роль угорського емігранта та колишнього нацистського злочинця була досить складною, але актор блискуче з нею упорався. Високо оцінили кінокритики його гру й у фільмах “Авалон” та “Сяйво”, остання кінострічка дала можливість Арміну у 1997 році вдруге номінуватися на “Оскар” за виконання кращої чоловічої ролі другого плану.
Унікальне режисерське рішення
У 1996 році Мюллер-Шталь здивував кіносвіт, дебютувавши як режисер у фільмі “Розмови з чудовиськом” (Gespräch mit dem Biest), де зіграв роль Гітлера, котрий відзначив 103 день народження. Постановка була настільки вдалою, що стала поштовхом для дослідження долі фюрера колективом істориків із Америки. Дослідники відзначали, що актор зіграв настільки реально, що іноді здавалося, ніби на екрані сам Гітлер, який вижив у наприкінці Другої світової війни. Тому не дивно, що Арміна неодноразово питали журналісти, чи не зі справжнього фюрера він скопіював створений образ.
Армін представив Гітлера особистістю, повністю позбавленою людяності, у якої усвідомлення власної нікчемності трансформувалося на жагу помсти світові. Мюллер-Шталь пояснив, що спеціально “воскресив” фюрера, щоб звинуватити та засудити, на його думку, такий злочинець не мав права уникнути покарання втечею у смерть. У 1997 році таке режисерське рішення газета “Süddeutsche Zeitung” пояснила “відчайдушною спробою позбутися цього типу”, приписуючи вислів Мюллер-Шталю. Той не заперечував, щобільше тема націонал-соціалізму дуже часто зринала у творчості актора з початку його кінокар’єри.
Оцінки від актора
Фото: у фільмі “Лола”
Кінокритики зазначали, що тема покаяння залишалася головною у творчості Мюллер-Шталя: спочатку роль деспотичного батька єврейської родини в “Авалоні”, потім – Гітлера у “Розмові з чудовиськом”. Але були й інші ролі, які принесли славу, на батьківщині він знову опинився на хвилі популярності, коли у 2011 році зіграв Томаса Манна у серіалі “Манни – роман століття”, за котру отримав премію Грімме. Сподобався глядачам й у фільмах “Будденброки”, “Лицарі Кубків”. Сам актор писав, що найкращі ролі у своїй кар’єрі йому випало зіграти після 60 років.
Повертатися на батьківщину після об’єднання Німеччини Мюллер-Шталь передумав після ознайомлення з особистою справою в архівах “штазі”, де було відзначено, хто, як і коли за ним стежив та зрадив. Однак від запрошень не відмовлявся. У жовтні 2003 року прибув до столиці Німеччини, де отримав премію “Квадрига”, яку вручають неординарним, мужнім та відповідальним діячам. У 2006 році приїздив у Майнц, де актору урочисто вручили медаль імені Карла Цукмаєра. Згодом погодився взяти участь у роботі журі 56-го міжнародного кінофестивалю “Berlinale” у Берліні.
Багатогранність талантів
На початку XXI століття стала відомою ще одна таємниця видатного актора – талант до письменництва та живопису. У 2018 році вийшла збірка його поезій “Віденський птах може літати”, в якій автор розповідав про життя поза НДР. А у 2022 році в оранжереї замку Нойгарденберг на виставці “Єврейські друзі. Долі, супутники, портрети” були представлені 33 картини Арміна Мюллер-Шталя, які він писав з людей, з котрими зводила доля протягом життя. Напередодні свого 80 ювілею відомий актор зробив незвичайний подарунок собі та прихильникам музики – за допомоги друзів із джазового квартету випустив диск “Трапляються дні…” з піснями, які написав ще за часів, коли жив у НДР.
На схилі років Мюллер-Шталь оселився у Зірксдорфі на Любекській затоці, багато часу проводив у Пасіфік Палісейдс біля Лос-Анджелеса або у Берліні-Кьопеніку. У переліку видатних нагород – 3 ордени “За заслуги перед ФРН”, Великий Хрест заслуг із зіркою Ордена заслуг перед ФРН, звання почесного громадянина землі Шлезвіг-Гольштейн, “Срібний ведмідь” та “Золотий ведмідь” – найвищі відзнаки Берлінського кінофестивалю. За свою життєву працю, крім медалі імені Карла Цукмаєра, отримав у 2024 році премію принца Прусського від Європейської культурної майстерні “Берлін-Відень”.