Актор кіно Клаус Кінскі — особистість неоднозначна. На його поховання не прийшли обидві доньки. І вони мали на це пояснення: їх батько був монстром не тільки в кіно. Більше на berlinski.net.
Формування особистості
Він народився у Польщі в малозабезпеченій родині аптекаря у 1926 році. Втім, коли йому виповнилося 4 роки, батьки привезли хлопчика до Берліну. Саме це місто й стало для нього рідним на багато років.
Непростий характер Клауса проявився з дитинства. Його виключили з навчального закладу, адже він не приходив на заняття понад пів року. Певний час Кінскі навчався у місцевій гімназії. Але його дисципліна залишала бажати кращого. Двічі він залишався на другий рік. Якщо вірити спогадам Клауса, в юному віці він чистив взуття за дрібні гроші, підробляв посильним та прибиральником. Крім того, хлопець був мийником трупів.
Можна припустити, що протиприродні схильності формувалися у нього з юних років. Адже багато фактів з біографії Клауса Кінскі прямо на це натякають.
У 1943 році йому виповнилося вісімнадцять років. Хлопця призвали до вермахту. Втім, йому пощастило — він швидко опинився у британському полоні. До самого закінчення війни Клаус там і пробув, поки не повернувся назад у Берлін.
Людина-скандал
Берлінські театри прийняли молодика з різкою зовнішністю до акторських складів. Не завадило цьому навіть те, що дебютант не мав атестата зрілості. Досвіду акторської гри, до речі, у нього також не було. Але палкий темперамент та вміння перевтілюватися принесли йому популярність. Особливо успішно він грав у виставах Болеслава Барлога.
Скандальний характер Клауса робив його важким у спілкуванні та роботі. З Барлогом, зрештою, він розірвав будь-які професійні стосунки. Клаус навіть не вважав за потрібне поводитися чемно та дипломатично. Агресивна поведінка була його візитівкою. Особливо друзі та близькі люди були добре знайомі з його емоційною нестриманістю.
Кінокар’єра Клауса розпочалася наприкінці 1940-х років. Спочатку він погоджувався на другорядні ролі у кінострічках, які ніхто не сприймав серйозно. Втім, за це платили непогані гроші. І це було головним стимулом. Минуло трохи понад десять років і Кінскі почав зніматися в іноземних фільмах. Це були пересічні трилери, горори та еротичні стрічки сумнівної якості. Клаус поясняв, що йому байдуже, де зніматися. Головною метою були гроші. Він був у постійному пошуку заробітку, тому погоджувався на будь-які пропозиції від режисерів. Наприкінці свого життя Кінскі коментував свої перші кіношні ролі та називав їх огидними. Втім, за його словами, кіно взагалі здавалося йому нісенітницею для дурників.
Характер у Клауса Кінскі був вибуховий. Ексцеси, напади неконтрольованої люті — це все було йому властиво. Цього актора називали диким. Але режисери жадали бачити цього дикуна у своїх стрічках. Вони знали: скандальна слава Кінскі привертала увагу глядачів та гарантувала комерційний успіх.
Негативний герой
Левова частка кіноролей, на які погоджувався Клаус, були негативними. По-справжньому відомим він прокинувся після виходу кінострічки «Агірре, гнів божий». Актор там втілив образ конкістадора — божевільного головного героя. Режисером фільму став Вернер Герцог. Це був початок 1970-х років. Роль чергового безумця була виконана Клаусом дуже майстерно. За п’ятнадцять років Кінскі зіграв ще у кількох кінострічках цього режисера, які вважаються його найкращими ролями. В історію кінематографа XX століття назавжди потрапив фільм-легенда «Носферату — привид ночі». Втім, це був не єдиний вампір, якого зіграв у кіно Клаус Кінскі.
Він самозахоплено втілювався в образи вбивць, маніяків, авантюристів та навіть работорговців. Під час знімального процесу кінострічки «Кобре Верді» актор розірвав будь-які стосунки з режисером. Амбіції Клауса дозволили йому думати, що він зможе краще зняти фільм, ніж будь-хто інший. Головною зіркою цих стрічок, звісно, буде він сам. Втім, славу великого режисера він так і не здобув. Вірний своїм смакам, Кінскі встиг зняти фільм «Паганіні», який заборонили на Каннському фестивалі. Журі вважало його порнографічним і не дарма. «Паганіні» рясніє відвертими сценами. Цю кінострічку критики вважали автобіографічною, адже головний герой має такі ж темні та брудні фантазії, як і сам Кінскі. Навіть тема педофілії та інцесту має місце у цьому кінооповіданні. Стрічка вийшла на екрани майже через десять років після смерті її творця. Треба додати, що глядачі не оцінили його роботу. Успіху фільм не мав у публіки. У тому ж 1999 році режисер Вернер Герцог випустив свою документалку про те, наскільки не просто йому було працювати з непередбачуваним Клаусом. Називається це кіно «Мій улюблений ворог». Режисер признався, що їх поєднувала дружба та професія. Втім, невіддільною частиною їхніх стосунків були постійні скандали.
Темна душа
Клаус помер несподівано — його розбив серцевий напад. Сталося це у 1991 році. Дехто вважає, що смерть уві сні — надто легкий кінець для такого монстра. Після того, як його попіл розвіяли над Тихим океаном, його доньки зітхнули з полегшенням.
Діти Клауса Кінскі продовжили акторську династію. Напевно, вони б мали пишатися своїм відомим батьком. Але не все так просто. Найвідомішою актрисою стала середня донька Настасія Кінскі.
Вона не підтримувала тих, хто захоплено відгукувався про акторський талант Клауса. Ба більше, донька прямо заявила, що не бачить в акторській гри батька великого таланту. Вона додала, що бачить виключно одержимість та самолюбування самим собою.
Найтемніша сторона життя Клауса Кінскі пов’язана саме з його дітьми. Точніше з двома доньками від різних шлюбів. Старша донька, на ім’я Пола, після багатьох років мовчання зізналася в тому, що батько ґвалтував її чотирнадцять років поспіль. Про це вона розповіла журналу Stern. Життя цієї жінки назавжди перетворилося на суцільний жах.
Вже після смерті ненависного батька вона наважилася розповісти світу страшні деталі свого дитинства та юності. Найстрашнішим було те, що жертвою ґвалтівника вона стала у п’ять років. Тривало це до її дев’ятнадцятиріччя.
«Коли я чую, що його називають «великим актором», то хочу, щоб всі дізналися, ким він був насправді. Я дуже втомилася від цього», — казала Пола Кінскі.
Вона пояснила, що постійно була поруч з ним. Він завжди возив старшу доньку з собою. Попри її протести, Клаус Кінскі чинив протиправні дії та ігнорував почуття дитини. У всіх його подорожах Пола була змушена супроводжувати батька-нелюда. Отже, під час змін свого настрою він міг безперешкодно робити з нею все, що хотів. Акти сексуального насильства доповнювалися побиттям тощо. Після цього Клаус осипав доньку дорогими подарунками. І так тривало 14 років.
Пола подорослішала та змогла вирватися з лап свого мучителя. Вона стала відомою німецькою актрисою. Коли її зведена сестра, популярна голлівудська зірка, Настасія Кінскі дізналася про той жах, який пережила Пола, вона назвала її справжньою героїнею.
У 1975 році Клаус опублікував мемуари. Вони являють собою брудні фантазії хворої людини. У «Ich bin so wild nach deinem Erdbeermund» автор ображає всіх членів своєї родини. Його брати були обурені та назвали цей опус ганебною брехнею. Втім, цього Класу здалося замало. У 1987 році світ побачила ще одна його порнографічна біографія «Ich brauche Liebe». Тут він дав волю мерзенним міркуванням на тему можливих стосунків з рідною сестрою та середньою донькою Настасією. Настасія збиралася подати позов на батька та заявила, що всі його слова — брехня.
Коли Клаус помер, то на поховання прийшов один син Ніколай. Які почуття він мав — невідомо.
Втім, у кадрах фільму «Паганіні» є епізоди, які неоднозначно натякають на протиприродний потяг Клауса до рідних дітей. Адже у стрічці знімався і малолітній на той момент Ніколай Кінскі.
… Клаус Кінскі увійшов в історію світового кінематографа як актор, що обирав ролі маніяків, божевільних, авантюристів. А його деспотичний характер, жага до збочень та порочна натура назавжди зламала життя його старшій дочці. Багато хто вважає тепер, що своїми аморальними вчинками він перекреслив всі свої творчі досягнення.