Вільгельм I став першим німецьким імператором. Він прожив довге життя. Боровся проти соціалістів та ліберального парламенту, успадкував трон після свого розумово недієздатного брата та зробив прем’єр-міністром легендарного Отто фон Бісмарка. Втім, це лише деякі факти з життя монарха. Більше на berlinski.net.
Дипломат та солдат
Весь його життєвий шлях аж до самої смерті був пов’язаний з рідним Берліном (Пруссія у той період). Вільгельм не розраховував на трон. Він був другим сином короля Пруссії Фрідріха-Вільгельма III, тому його кандидатура на монарший спадок навіть не розглядалася. Саме тому у його освіту не вкладали багато ресурсів. У зовсім юному віці його відправили до війська. А у 1814 році сімнадцятирічний принц вже хоробро бився з військами Наполеона Бонапарта. Про Вільгельма йшла слава, як про відважного солдата.
Попри те, що він не здобув блискучої освіти, Вільгельм мав спритний розум та ділові якості. З нього вийшов прекрасний дипломат, адже молодий принц Вільгельм брав безпосередню участь у дипломатичних місіях після поразки Наполеона при Ватерлоо.
Регент
Роки минали. Ввічливий, обачний та політично грамотний Вільгельм придушив опозиційне повстання проти брата — прусського короля Фрідріха-Вільгельма IV. Король був консерватором. Він вважав парламент натовпом простолюдинів. А повстанці вимагали, щоб панівні феодали та князі не втручалися до певних галузей економічного та соціального життя німецьких держав. Зокрема йшлося про господарчу сферу.
Всі протистояння та військові конфлікти негативно відобразилися на здоров’ї Фрідріха-Вільгельма.
Його стан погіршився у 1857 році після того, як короля розбив інсульт. Удар був настільки сильний, що психіка монарха значно постраждала. Він залишився розумово недієздатним до самої своєї смерті.
Отже, у 1857 році Вільгельма оголосили принцем-регентом. Відтоді йому прийшлося взяти у свої руки керування державою, адже інших спадкоємців Фрідріх-Вільгельм IV не мав.
Кайзер
Після довгої та виснажливої хвороби Фрідріх-Вільгельм помер зимовим днем 1861 року. Колишній принц та регент став королем Вільгельмом I Прусським. У спадок від хворого брата та безхарактерного батька новий монарх отримав чисельні конфлікти та протистояння. Раніше Вільгельм дотримувався нейтральної позиції. У політичні сутички з гарячою головою він ніколи не втручався, на відміну від старшого брата. Втім, він дипломатично робив так, як сам вважав за потрібне. Вільгельм I призначив Отто фон Бісмарка на посаду прем’єр-міністра. Прусська конституція передбачала повну підконтрольність прем’єра королю. Парламент на цього посадовця ніяк вплинути не міг.
Отже, саме Залізний Канцлер де-факто керував зовнішньою та внутрішньою політикою. Служіння своєму королю він сприймав як васал стосовно сюзерена.
Після Франко-прусської війни Вільгельма оголосили німецьким імператором. Це сталося у французькому Версалі у 1871 році. Відтоді Північнонімецький союз був реорганізований у Німецьку Імперію (Deutsches Reich).
Новостворена імперія мала федеральні риси. Головою держави значився імператор. Він також був президентом федеральних монархів. Насправді Вільгельм без особливого ентузіазму прийняв свій титул. Він бажав, щоб його називали «імператором Німеччини», а не «німецьким імператором». Але такий титул не давав йому владу над федеральними монархами. Їх, своєю чергою, представляли королі Саксонії, Вюртембергу та Баварії, а також герцоги Гессена та Бадена, сенати Бремена та Гамбурга.
Вільгельм I пройшов довгий життєвий шлях та помер у 1888 році. На той момент йому було 90 років. Наступним кайзером став його син Фрідріх III. Правив він всього 99 днів, але це вже зовсім інша історія.