Її ім’я нечасто з’являється у заголовках німецьких журналів і газет, але на світовій арені Зазі Бітц вже давно увійшла до когорти нової хвилі голлівудських акторів. Фільми та серіали з Зазі Бітц (Zazie Beetz) охоче дивляться тисячі глядачів у різних країнах. Народжена у 1991 році у самому серці Берліна – клініці “Шаріте”, Зазі виросла між двома світами: спокійним німецьким Мітте й вуличним Мангеттеном. Її дитинство проходило у постійному русі – між континентами, мовами та культурами. Далі на berlinski.
Голос, що визрівав
Батько Зазі Бітц був вихідцем зі Східного Берліна, після падіння Берлінської стіни подався шукати кращої долі до Америки. Там, працюючи влітку прибиральником, здобув фах столяра. Мати – соціальна працівниця з Нью-Йорка, мала ступінь магістра. Оскільки вдома розмовляли німецькою та англійською мовами, юна Зазі легко говорила обома. Її шлях до акторства почався рано: ще навчаючись у початковій школі, дівчинка виступала у громадських театрах та на місцевих сценах.
Набиралася знань у різних мистецьких закладах Нью-Йорка, зокрема у відомій школі Ла-Гуардія та у Новій школі Мускоти, Гарлемській школі мистецтв, Лагардійській школі мистецтв. Однак вирішила не йти шляхом професійної консерваторії, а обрала гуманітарну освіту у Скідморівському коледжі, де здобула ступінь бакалавра з французької мови. Світ вперше звернув на неї увагу завдяки ролі Ванесси у популярному серіалі “Атланта”. Згодом були Netflix-антологія “Простіше простого” та найгучніша роль Доміно в блокбастері “Дедпул 2” у 2018 році. Журналісти називали Зазі Бітц акторкою двох культур, мов і континентів, чим і пояснювали її багатогранність у сучасному кінематографі.
Мистецтво бути собою
Зазі Бітц – акторка, яка існує не лише між Європою та Америкою, а й у внутрішньому розщепленні між камерою та сценою, між впевненістю й сумнівом. Зазі нерідко згадувала, що в Америці її іноді сприймають як частину давнього афроамериканського наративу, мабуть, через те, що в Європі спогади колоніалізму тримаються ближче до поверхні, а колір шкіри все ще говорить гучніше за паспорт.
Вона виросла творчою дитиною: малювала, шила, співала, грала. Була непоганою майстринею, хоча сама визнає, що у жодному з умінь не досягла технічної досконалості. Але саме ця інтуїтивна, неприборкана енергія й вивела її у світ акторства. Зі сцени громадських театрів Зазі перейшла у світ незалежного кіно, хоча навіть не думала, що телебачення стане частиною її життя. Адже навіть дивитися телевізор ніколи не любила. Однак склалося інакше.
Зазі Бітц: між камерою й тишею
Саме телебачення принесло їй широку впізнаваність, роль Ванесси у серіалі “Атланта” зробила акторку помітною. Зазі номінували на премію “Еммі” за найкращу жіночу роль другого плану у комедійному серіалі, що стало дуже вагомим досягненням. Адже у проєкті, де домінували чоловічі персонажі, Бітц була єдиною головною жіночою постаттю, й зуміла не розчинитися між ними, а залишити яскравий слід.
На екрані Зазі Бітц вдалися також ролі Доміно у стрічці “Дедпул 2”, Софі – сусідки Джокера у гучному трилері Тодда Філліпса. Її голос – це також Ембер Беннетт в анімаційному серіалі “Непереможний”. І, звісно ж, вона – частина Netflix-антології “Easy”. Ця енергійна дівчина знялася у понад 30 фільмах та серіалах, чимало галасу у соцмережах викликали світлини оголеної Зазі Бітц, на яких вона позувала у купальнику чи спідній білизні. Сама акторка згадувала, що після того випадку її почали ображати на вулицях Нью-Йорка, і це зайвий раз переконало у тому, наскільки необ’єктивними можуть бути жінки.
Між світлом сцени та тінню тривог
Проте зростання популярності не принесло внутрішнього спокою одразу. Стосунки Зазі з акторською грою змінилися, коли вона почала працювати “насправді” – не для себе чи театральної громади, а у системі, де камера – це не тільки око. Це ще й капітал, де акторка стає інвестицією, оціненою у мільйони доларів. Зазі розповідала, що саме тоді відчула, що у житті з’явився тиск, зникла свобода, вона усвідомила, що її поява у кадрі здатна прикрасити або зіпсувати не лише сцену, а й чиюсь багаторічну кар’єру.
З цим усвідомленням прийшло виснаження, знімальний майданчик перетворився на болючий простір. Однак час і досвід внесли свої корективи, Бітц навчилася довіряти собі, ризикувати, не боятися бути “не найкращою”, а головне – грати по-своєму. Вона увійшла в ролі з підготовкою, гідністю та повагою до себе. Бітц завжди вважала кіно складнішим мистецтвом, ніж театр. На її думку, це різні форми життя. Театр – ритуал, де історія належить лише актору й глядачу, де є час на довіру та спілкування. А у кіно – навпаки: гра відбувається на межі інтуїції й контролю, та й результат не завжди залежить від актора, бо головним завжди залишається режисер. Тому без повної довіри між режисером і актором не буде відвертості, а відтак, і вдалого фільму.
Роль жінок у житті й творчості Зазі Бітц
Журналісти помітили, що світло в очах акторки з’являється щоразу, коли йдеться про жінок. Її мати, подруги, колеги, навіть вигадана дочка Лотті, яку зіграла Остін Елль Фішер, – кожна з них живе у голосі Зізі з теплою повагою та любов’ю. Для Бітц жіночий зв’язок – не просто частина життя, а його основа. Вона відверто визнавала: хоча на екрані її часто змушують втискатися у чоловічі наративи, в реальності вона – “дівчина для дівчат”. Бо найближчим колом з дитинства завжди були жінки, й саме ці щирі й глибокі зв’язки надають їй сил натхненно працювати.
Почуття невпевненості супроводжувало акторку ще під час прослуховування на роль Ван у “Атланті”. Це шоу називали своєрідною поетичною присвятою місту, простору, атмосфері. Бітц згадувала, як намагалася “впіймати” енергію Атланти, відчуваючи, що їй, можливо, бракує автентики. Але саме ця внутрішня напруга й зробила її героїню живою – жінкою, яка, попри всі вимоги, ніколи не вписувалася у поставлені перед нею межі остаточно.
Персонаж Зазі в “Атланті” – молода мати, яка, на відміну від друзів, що літають світом і змінюють партнерів, вкорінена у батьківстві та неоднозначних стосунках з Ерном. Критики зазначали, що “Атланта” стала одним із небагатьох серіалів, котрий відкрито показав, як раннє батьківство впливає на життя молодої людини. Але сюжет був значно глибшим, він досліджував теми расизму, класових бар’єрів, музичної індустрії та чорної ідентичності. Це було особливо цінним, бо такі теми не так вже й часто спливали у телевізійному просторі.
Неприхована таємниця Зазі Бітц
Як виявилося, гаряча на екрані та на світлинах Зазі у повсякденному житті зовсім інша. Попри любов до кіно й театру, Бітц завжди мала на думці й запасний шлях – почала розглядати акушерство як план “Б”, якщо не складеться з акторством. І хоча акторська кар’єра вдалася, Зазі не виключає можливості стати доулою – жінкою, яка підтримує пацієнток під час перинатального періоду. Її завжди цікавило все, що стосувалося здоров’я, прав і гідності жінки, а почалося це з захоплення роботою подруги-доули, яка надає під час абортів та пологів не медичну, а психологічну та моральну підтримку. Цей інтерес сама акторка завжди оцінювала як випадкову пристрасть, яка, хоча не дуже звичайна, але має право на існування.
Від ролі Ван до власного кіно
Після вдалої кінокар’єри Зазі Бітц почала замислюватися над іншими моделями свого майбутнього. Разом із партнером, актором і сценаристом Девідом Рісдалом почала створювати власний контент, продюсувати історії, запрошувати сценаристів. Фактично почала будувати з нуля те, що хотіла б бачити на екрані. Історії приваблюють не лише цікаві, а й ті, що резонують.
Бітц не випадково обрала режисуру, на її думку, таке рішення дало можливість продовжити власний творчий розвиток, тільки в іншому амплуа. Крім того, режисерська робота дала можливість цікаво розповісти не одну історію, тільки вже по-своєму, що теж важливо для акторки, яка все життя була змушена грати те, що від неї вимагали. Зазі зізналася журналістам: для неї творчість – це не лише сцена чи камера, а й простір, де можна залишатися живою, справжньою, свідомою. І ніколи не треба боятися нового, адже у світі стільки цікавого, що не вистачить часу все спробувати та опанувати.
Джерела: