З кінця XIX століття чисельність єврейського населення в Берліні значно зросла: у 1871 році тут проживало вже близько 36 000 євреїв, а до 1910 року їх кількість зросла в чотири рази. Західні передмістя Берліна (Шарлоттенбург, Шенеберг, Вільмерсдорф) стали улюбленим місцем проживання євреїв середнього класу. Більш докладно про історію та життя єврейської громади у Берліні читайте на berlinski.net.

Амбарний квартал

Близько 1910 року в Шарлоттенбурзі проживало 22 000 євреїв, а в Шенеберзі – 11 000 євреїв. Єврейський вищий клас, оселявся в основному в найдорожчих житлових районах Далем і Грюневальд. Район Мітте був переважно населений євреями нижчого, середнього класу та іммігрантами. Швидке зростання було результатом імміграції з провінційних міст Східної Пруссії та значною мірою зі Східної Європи. Іммігранти, часто знедолені євреї — в тому числі багато біженців, які втекли від погромів на початку століття — оселилися в так званому “Амбарному кварталі” Берліна. Цей схожий на гетто район поблизу Александерплац з вулицями Артіллерійштрассе, Драгунштрассе та Гренадерштрассе, характеризувався традиційним виглядом єврейсько-православного життя. Крім численних релігійних установ, тут також розташовувалися єврейські благодійні та культурні товариства. У цьому контексті слід згадати заснування Генріхом Еліакімом Леве асоціації “Юнг Ізраїль” у 1891 році. Метою асоціації було покращення контактів між німецькими євреями та євреями зі Східної Європи.

Всесвітня сіоністська організація

Кілька студентських організацій з національними єврейськими поглядами зробили Берлін центром раннього сіоністського руху на рубежі століть. У 1905 році центральний офіс Сіоністської асоціації для Німеччини був перенесений до Берліна, а через шість років тут вже була штаб-квартира Всесвітньої сіоністської організації.

Швидке зростання єврейського населення стало причиною того, що на початку XX століття у Берліні були побудовані численні синагоги. 

До кінця Першої світової війни єврейську громаду очолювали заможні ліберали, але під час Веймарського періоду, Єврейська народна партія, об’єднавчий рух сіоністів, набула неабиякого впливу. Це знайшло відображення в обранні Георга Кареського головою єврейської громади. У 1930 році його знову змінив ліберал Вільгельм Клеман. Речником ліберальних євреїв був Лео Бек, головний рабин Берліна.

Центр єврейських асоціацій

Столиця імперії Берлін була центром більшості єврейських асоціацій Німеччини та місцем перебування Прусської державної асоціації єврейських громад, до якої входило близько 650 спільнот.

Крім того, Берлін був резиденцією Німецько-ізраїльської спільноти, Асоціації німецьких євреїв, Центральної асоціації громадян Німеччини єврейської віри та Сіоністської асоціації Німеччини. Тут також розташовувався Університет для вивчення іудаїки, відкритий у 1872 році, православна рабинська семінарія та інші установи.

У 1933 році єврейські громади Берліна налічували близько 160 000 членів. Окрім великої громади, існувала православна громада “Аддас Ізраїль”, члени якої становили близько 30 000 осіб. На початку 1930-х років у Берліні було понад 100 єврейських молитовних будинків, а сама єврейська громада утримувала 17 синагог, 15 дитячих садків, кілька початкових шкіл, три середні школи. Православна громада мала також свою початкову і середню школи, жіночу школу. Громада відкрила загалом 48 релігійних шкіл для єврейських учнів, які відвідували народні школи. Крім того, єврейська громада мала численні соціальні установи, в тому числі заклади соціальної допомоги, дванадцять сиротинців, богадільні та будинки для престарілих.