Коли Берлін і Кельн були засновані наприкінці XII століття, а потім об’єднані в місто-побратим, єврейські торговці вже активно діяли в цьому регіоні.
Більш докладно про історію створення єврейської громади Берліна читайте на berlinski.net.
Будівництво “Jüdenhof”
З кінця XIII століття євреї постійно проживали в Берліні. “Jüdenhof” — комплекс із дванадцяти будинків, згрупованих навколо внутрішнього двору — слугував єврейській громаді міста, як ізольоване ззовні місце для спільного життя. Як у захищених євреїв маркграфства Бранденбурга, які були зацікавлені лише в економічній діяльності та пов’язаних з нею податкових надходженнях, їхнє право на поселення було пов’язане з їхньою власністю. Більша єврейська громада була в сусідньому Шпандау. Тут було кладовище під назвою “Judenkiewer”, де берлінські євреї спочатку ховали своїх мертвих.
Після вигнання під час чуми 1348-1349 років єврейські сім’ї знову оселилися тут в XV-XVI століттях, живучи в основному коштом ломбардного бізнесу та дрібною торгівлею худобою. Але їх регулярно виганяли з Берліна на “вічні часи”. У 1510 році відбувся великий антиєврейський показовий судовий процес через крадіжку золотої монстранції та двох освячених гостій із сільської церкви Кноблох у Берліні. На основі зізнань, вибитих тортурами, 41 єврея було засуджено до смерті та публічно спалено на Neuer Markt 19 липня 1510 року. Їхнє майно пішло до державної скарбниці. Це також був кінець середньовічної єврейської громади в Берліні. Згодом усіх євреїв вигнали з маркграфства Бранденбург.
Майстер монетного двору Ліппольд
Через кілька десятиліть окремим євреям було дозволено повернутися до міста на службу до курфюрста Йоахіма II, щоб відродити торгівлю та забезпечити постачання срібла для своїх монетних дворів. Тоді ж курфюрст отримав великі щорічні гроші для свого захисту, що зробило його більш незалежним. Він доручив збір охоронних грошей своєму єврейському майстру монетного двору Ліппольду. Невдовзі після смерті господаря його наступник Йоганн Георг звинуватив останнього в отруєнні свого попередника та розкраданні коштів. Тоді Ліппольда засудили до страти та четвертували перед натовпом.
У цьому контексті, був виданий загальний наказ про вигнання 1573 року, щодо всіх євреїв у маркграфстві Бранденбург, які, крім того, повинні були платити великі відрахування. Міська буржуазія, яка розглядала євреїв, як докучливу економічну конкуренцію, підтримала вигнання їх з Берліна. Відбулись заворушення, під час яких були розграбовані будинки та квартири, та зруйнована синагога. Життя “Jüdenhof” обірвалося з вигнанням євреїв у 1577 році.
Лише, приблизно, через 100 років почалася нова історія євреїв у Берліні, оскільки згідно з едиктом, виданим Фрідріхом Вільгельмом I у 1671 році, 50 сімей, вигнаних з Відня Леопольдом I, з мінімальним статком 10 000 талерів, мали змогу оселитися в Settle in Mark Brandenburg.
Заснування єврейської громади
10 вересня 1671 року перші дві родини отримали охоронну грамоту на поселення в Берліні. Незабаром до них приєдналося ще сім сімей. Їх кількість продовжувала зростати протягом наступних кількох десятиліть. Спочатку євреї повинні були сплачувати щорічні гроші за охорону кожної сім’ї, а з 1700 року для всієї єврейської громади Берліна була встановлена фіксована ставка в 1000 дукатів. Курфюрст сподівався, що поселення покращить економічні умови його країни, яка була спустошена Тридцятилітньою війною. Прибулим прямо рекомендувалося торгувати вовною, сукном і іншими товарами. Натомість їм було заборонено будь-яке лихварство. Кількість євреїв продовжувала збільшуватися, особливо в самому місті. Багато євреїв нелегально жили в Пруссії. 1671 рік вважається датою заснування єврейської громади Берліна.