У “золоті двадцяті” Берлін жив на повну – гомонів джазом, блищав шовками, вибухав кольорами та ідеями. У самому серці цього феєрверку на легендарній Курфюрстендамм яскраво виділялася майстерня фотохудожника Карла Шенкера (Karol Schenker). Його ательє нагадувало храм гламуру: стіни прикрашали портрети кінозірок, зухвалих танцівниць, перегонниць у шкіряних комбінезонах, світських дам, котрі знали, як позувати так, аби залишитися у вічності. Позувати Шенкеру було не тільки престижно, це дарувало визнання. Його об’єктив обожнював жінок, бо майстер створював із них богинь – витончених, спокусливих, бездоганних. У кожному знімку відчувалися зітхання часу, вишуканість стилю і легкий флер еротизму. Зірка Карла Шенкера закотилася за часів нацизму, а повернулася лише на початку XXI століття. Далі на berlinski.
Симфонія світла й тіні
Справжнє ім’я майстра – Кароль, він народився у 1886 році на Буковині, яка тоді перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Був сином податкового інспектора Якоба та Рози Шенкер – євреїв, які у пошуках кращого життя перебралися до Львова. Ще підлітком захопився фотосправою, приєднався до Товариства друзів художньої фотографії, а з 1904 року почав виставляти свої роботи.
Його талант помітили, на Міжнародній фотовиставці у Кракові вісімнадцятирічний Шенкер отримав срібну медаль у категорії аматорської фотографії. У Технічному університеті здобув художню освіту, але провінційне місто не задовольняло амбіції юного Кароля. У 1910 році він вирушив до Мюнхена, де очолив фотостудію разом із німецьким фотографом Едуардом Васовим. Невдовзі ім’я Шенкера з’явилося на шпальтах найвідомішого глянцю країни – журналу “Die Dame”, який випускав впливовий концерн “Ullstein-Verlag”. Його витончені, вишукані, часто ідеалізовані світлини прикрашали сторінки видань наразі з новинами моди, театру й кіно. Водночас Шенкер робив портрети для приватних клієнтів і митців, уміло балансуючи між ремеслом та мистецтвом.
Митець, що створював ідеальні образи
У 1911 році він Кароль оселився у Берліні й відкрив власну фотостудію на Курфюрстендамм – вулиці моди, капіталу й мистецтва. Дуже швидко став популярним як Карл Шенкер, преса називала його найкращим фотографом Берліна, природженим портретистом елегантних людей, майстер не просто фотографував, а режисував образ. Його світські портрети тих років сучасні дослідники називають віддзеркаленням духу епохи, бо за допомогою ретуші та витонченої постановки Шенкер ліпив зі своїх моделей нову реальність. Сам жартома зазначав, що жінкам підкреслював найпривабливіше, а чоловікам – найхарактерніше.
Участь у найпрестижніших виставках, де представляли свої роботи найкращі фотографи не лише Берліна, а й всієї Європи, – Лондонському салоні фотографії 1913 року та Кельнському “Werkbund” 1914 року – лише підтвердила його статус. Потім Шенкер пішов ще далі у грі з реальністю: створив серію світлин воскових манекенів, самостійно виготовлених і вбраних, де портрет не мав нічого спільного з живою людиною. Він ставав фантазією, естетичним культом образу, що сучасні дослідники називають передбаченням майбутнього.
Нові ролі найкращого фотографа Берліна Карла Шенкера
У середині 1910-х років Карл Шенкер був вже не лише визнаним спеціалістом, а й наставником. У 1913 році почав викладати в освітній організації прикладного мистецтва “Lette-Verein”. Однак найпотужнішою школою стала його студія – камерна, але відкрита для талантів. Саме тут навчалися, спостерігали й вбирали його підхід такі майбутні зірки як мадам д’Ора, Артур Бенда, нідерландський фотограф Ріхард Полак і Тоні Аренс-Тепе. Особливо плідним став для Шенкера 1913 рік, коли його студія остаточно перетворилася на осередок творчої взаємодії, де поєдналися берлінська експресія та віденський стиль.
Тісна співпраця з мадам д’Ора та Бендою продовжилася навіть поза межами Берліна, у 1916 році Шенкер разом із ними здійснив поїздку до Відня, де поділився своїм баченням з інтелектуальною та артистичною елітою міста. Паралельно з цим Шенкер розпочав співпрацю з видавництвом “Ullstein Verlag” – прогресивною фірмою, яка активно підтримувала єврейських фотографів і постійно представляла його роботи. Елегантні світлини пана Карла регулярно прикрашали сторінки культового жіночого журналу “Die Dame”.
У 1919 році Шенкер став одним із засновників “Gesellschaft Deutscher Lichtbildner” – Товариства німецьких фотографів. У співпраці з німецькою кіноіндустрією Шенкер створив для історичних фільмів “Бісмарк” і “Фрідерікус Рекс” супровідні фотопортфоліо з акторськими портретами у стилістиці кінематографічного бароко. На початку 1920-х років активно виставлявся у щорічних експозиціях Товариства німецьких фотографів, на виставках “Berliner Photographie” та “Deutsche Gewerbeschau” у Мюнхені.
Найекстравагантніше захоплення Карла Шенкера
Таким хобі стало для майстра створення воскових манекенів. Це не були звичайні вітринні фігури, за допомогою перук, накладних вій та мистецького таланту він надавав лялькам майже надприродної правдоподібності. Його фотографії “ідеальних жінок” потрапляли на сторінки “Die Dame” й викликали справжній резонанс на виставках зокрема, на престижній Венеційській бієнале.
У 1925 році Шенкер вирішив підкорити Нью-Йорк, разом із дружиною вирушив за океан. Там під власним іменем Кароля переорієнтувався на креслення та образотворче мистецтво, але така робота мало приваблювала. Тому через 5 років повернувся до Німеччини, де знову став найкращим у Берліні модним фотографом, відновив співпрацю з “Ullstein Verlag”, “Die Dame” та “Uhu”.
Характерний почерк фотомайстра Шенкера
Світлини майстра відрізнялися від витворів інших фотографів столиці своєю незвичайністю. Всі кадри були постановчими, він контролював усе: нахил голови, поворот стегон, лінію рук. В одному зі спогадів поет і письменник Ойген Рот влучно назвав Шенкера “режисером жіночої голови”, бо перед камерою пана Карла люди немов перетворювалися на застиглі скульптури.
Жінки, яких майстер фотографував, ставали створіннями його фантазії: гламурними, вишуканими, іноді неприродно спокусливими. Сам Карл жартома зазначав, що у світі не так вже й багато гарних жінок, тому доводиться цю несправедливість виправляти. У своїх світлинах він моделював ідеал: хутряні манто, екстравагантні капелюхи, нитки перлів, театральні пози, навіть готові світлини іноді ретушував, щоб додати образам загадковості й довершеності.
Вимушене вигнання
Аж раптом світ навколо змінився. У 1933 році, коли до влади прийшов Гітлер, видавництво “Ullstein Verlag” було “аріанізоване”, а журнал “Uhu” припинив існування. В атмосфері наростального антисемітизму та гонінь на єврейських митців Шенкер дедалі рідше знаходив роботу у Берліні. Після формального порушення правил дорожнього руху Карла у 1938 році депортували з нацистської Німеччини, що врятувало йому життя.
За кілька днів до “Кришталевої ночі”, яка стала одним із найжахливіших прологів Голокосту, Шенкер відкрив власну студію у Лондоні на Ріджент-стріт. Там знову став пропонувати свої послуги: портрети, модні образи, ретуш і малюнок. Поступово набув популярності, до пана Карла приходили такі відомі особи, як прем’єр-міністр Австралії Джон Кертін, американський політик Деніел Стріклер, британська автоперегонниця Жаклін Еванс, світська левиця Мойра Кенні. Шенкер брав і рекламні замовлення від косметичних брендів.
Забутий майстер глянцю: посмертне повернення Карла Шенкера
У 1948 році Карл Шенкер офіційно став громадянином Великобританії. Та попри поважне портфоліо, визнання у професійних колах і колись гучне ім’я, його останні роки минули у тіні. У 1954 році майстер помер у лікарні Патні у Лондоні, його смерть залишилася непоміченою для творчої спільноти. Про видатного майстра згадали лише на початку XXI століття. Це сталося після того, як у 2013 році американська художниця Сінді Шерман, котра була прихильницею таланту німецького фотографа, відібрала серію його світлини воскових манекенів для виставки на Венеційській бієнале. Через рік музей Людвіга у Кельні придбав понад 100 робіт Шенкера, а у 2016 році світ побачив першу масштабну ретроспективу – “Майстер краси: гламурні образи Карла Шенкера”.
Відтоді ім’я найкращого фотографа Берліна знову почали згадувати у мистецьких колах. У колекції Національної портретної галереї у Лондоні зберігаються 3 його світлини австрійсько-американської співачки та акторки Фріці Массарі. Це небагато, але достатньо, щоб нагадати поціновувачам мистецтва: Карл Шенкер не був звичайним фотографом. Він заявив про себе як режисер образу та архітектор краси, яку сам і створював – позами, світлом, дотиками пензля. І з цим твердженням погоджуються всі найкращі сучасні фотографи не лише Берліна, а й Європи.