Берлінські фестивалі – це не лише розвага

Берлін – це не тільки про політику, архітектуру чи нічне життя. Це ще й місто з насиченим фестивальним календарем, де культурні події відбуваються цілий рік. Від гучного Berlinale до локальних ініціатив у районах – кожен фестиваль у Берліні має свою мету, свою авдиторію і свій унікальний стиль. Тут проходять заходи, які зачіпають соціальні теми, просувають екологічну свідомість, підтримують незалежне мистецтво й об’єднують спільноти. Далі на berlinski. 

Фестивалі як простір для політичного висловлювання

Берлінські кінофестивалі давно перетворилися не лише на місця кінопрем’єр, а й на центри політичного діалогу. Найпомітнішим серед них є Berlinale. Його програму завжди супроводжує гострий соціальний контекст, але останніми роками акцент змістився на актуальні конфлікти та права людини. Уже у 2022 на Berlinale опублікували заяву солідарності з Україною та Іраном на тлі протестів.

Крім того, на Berlinale 2025 документальний фільм Timestamp української режисерки Катерини Горностай був відібраний до головного конкурсу – вперше за майже три десятиліття, і це стало важливим політичним сигналом. Стрічка показує життя школярів під час війни, нагадуючи глядачам, що конфлікт триває й забирає майбутнє. Крім показів, у межах Berlinale також відбуваються дискусії та панелі за участю українських, іранських і інших голосів із зон конфлікту. Ці події формують формат «політичного кіно» – не позиціювання для галочки, а чітка позиція проти агресії, за права людини, за свободу.

Інші берлінські фестивалі теж підхопили цей тренд. Наприклад, на Human Rights Film Festival Berlin, що заснований у 2018 році, щороку презентують  документальні стрічки про боротьбу проти утисків, дискримінації, воєнних злочинів. У його програмі можна побачити спеціальні покази про Україну, зокрема фільм When Lightning Flashes Over the Sea – історії Одеси в умовах війни.

Кліматична тематика 

Берлін відомий як культурний центр, де на кінофестивалях активно говорять про кліматичну кризу – не просто в побутових розмовах, а через документальні стрічки, художні фільми та дискусії. На Berlinale вже кілька років існує програма 17 Goals, що створена в рамках Цілей сталого розвитку ООН. У 2020, наприклад, було представлено фільми про екологічну деградацію, забруднення, енергетику й зміни клімату – з акцентом на обговорення разом із глядачами.

На Human Rights Film Festival Berlin є одна з програм – Climate‑Friendly Energy Systems – де демонструють документальні роботи про відновлювані джерела енергії, екологічне управління водними ресурсами, захист біорізноманіття й інші теми, пов’язані зі змінами клімату. Там також показують стрічки про індигенні спільноти, які борються з кліматичною колонізацією. Крім таких проєктів, різноманітні компанії організовують воркшопи та конференції. Наприклад, під час HRFFB проходили семінари Climate Storytelling, де разом із науковцями й активістами розробляли нові методи донесення екологічних ідей до мешканців Берліна.

Загалом мистецтво на берлінських фестивалях – це не просто розвага, а й платформа для розуміння та обговорення кліматичних викликів. Завдяки документальним фільмам, панельним дискусіям й освітнім заходам, тема стає доступною, водночас нагальною для широкої авдиторії.

Голос мігрантів і біженців у фестивалях

До берлінських фестивалів дедалі активніше долучають історії мігрантів і біженців, аби програма стала ще більш насиченою. Ця практична тенденція полягає не в символічних жестах, а в справжній інтеграції їхніх голосів у кіно та культуру. Наприклад, на цьогорічному Berlinale в рамках основного конкурсу представлено фільм The Light режисера Тома Тиквера. Це драма про сирійську домробітницю, яка не просто з’являється в родині, а стає центральною фігурою кінострічки. Через її очі глядач бачить спустошення та надію. Навіть актор Ларс Айдінгер зазначає, що фільм демонструє, як мігранти можуть бути цінними для суспільства. Вони не прагнуть щось «забрати» у місцевих людей – роботу, ресурси чи житло. Навпаки, вони можуть принести користь: знання, досвід, інший погляд на життєві цінності.

Ще в одній паралельній програмі Panorama був представлений фільм Dreamers режисерки Джой Гароро-Акпойотор. Це історія нігерійської мігрантки, яка потрапляє до центру утримання у Великій Британії. У фільмі показано її боротьбу не лише за життя, а й за право бути почутою, знайти любов і свободу. Окремо варто згадати документальне кіно. У прем’єрі Khartoum (теж програма Panorama) розповідають про п’ятьох мешканців суданської столиці, які живуть у реаліях громадянської війни. Автори намагаються донести до європейської авдиторії, що події в Судані – це не щось далеке й чуже, а частина глобального контексту. Бо такі самі проблеми – війна, втеча, втрати – переживали чи досі переживають люди й у Сирії, і в Афганістані. Навіть німецькі продюсери брали участь у створенні цього фільму. Це підкреслює, що європейські країни не стоять осторонь, адже фільм буквально «пов’язує континенти» – і через зміст, і через спільну роботу.

Також в рамках Berlinale Shorts з’явився Ceasefire – документальний короткий метр про жінку, яка вижила після Сребрениці. Цей фільм повертає нас до теми локального етнічного насильства у Європі, змушує згадати, що біль мігрантів вона тут, а не десь далеко в минулому. 

Фестивалі як інструмент підтримки

Фестивалі в Берліні дедалі частіше стають не просто місцем розваг, а платформою для підтримки та терапії через мистецтво. Вони створюють безпечний простір, де люди можуть переживати складні емоції, пов’язані з війною, втратами чи тривогами. Це відбувається через музику, театр, документальні фільми та інші мистецькі форми, які допомагають висловити почуття й знайти підтримку. На фестивалях часто організовують інтерактивні програми, вуличні акції та майстерні, що залучають учасників до активної взаємодії. Такі заходи сприяють не лише творчому самовираженню, а й зміцненню спільноти та солідарності серед відвідувачів. Наприклад, майстерні з арттерапії або спільні музичні перформанси дозволяють людям відчути підтримку і зрозуміти, що вони не самотні у своїх переживаннях. Також у 2022 році на Berlinale вперше відбулася спеціальна програма Art and Therapy, де демонстрували документальні фільми про людей, які пережили конфлікти, та організували круглі столи з психологами й митцями. Ці заходи покликані допомогти глядачам краще зрозуміти досвід інших і долучитися до дискусії про подолання травм.

Усе це змінює традиційне сприйняття фестивалю – тепер це не просто подія для відпочинку та веселощів, а місце обміну досвідом і співпереживання. Фестивалі стають живим простором, де мистецтво допомагає зцілювати душу й будувати містки між людьми, що проходять через важкі життєві ситуації. Такий підхід робить фестивальні події в Берліні глибшими й значущими для учасників. Особливо важливим є те, що мистецтво тут виконує роль своєрідного психологічного простору. Учасники мають змогу не лише споглядати, а й брати активну участь у створенні спільної історії та підтримки. Це створює відчуття приналежності та допомагає людям віднайти сили рухатися далі, навіть у найскладніші часи.