Більшість популярних акторів залишали яскравий слід в 1-2 театрах, де працювали багато років. Але інакше склалася доля відомої акторки початку XX століття Берти-Гелени Дрюс, яка за своє життя встигла зіграти у популярному на той час “Фольксбюне”, Прусському державному театрі, берлінському театрі імені Шиллера, ще й знятися у кіно. Дружина відомого німецького актора Генріха Георге й мати актора Гьотца Георге й сама була чудовою акторкою, яка залишила свій слід в історії німецького театру. Більше на berlinski.net.
Випробування в юності
Берта-Гелена Дрюс (Berta-Helene Drews) народилася у листопаді 1901 року у родині викладача машинобудівної школи, професора Карла Дрюса, мешкали вони у Берліні, сучасний район Темпельхоф. Але після народження доньки сім’я перебралася спочатку до польського Штеттіна, потім – до Познані, де Берта й навчалася у ліцеї. Після здобуття атестата дівчина вирішила навчатися співу, вступила до Вищої музичної школи у Берліні (Hochschule für Musik), бо мріяла про кар’єру оперної співачки. Але планам перешкодила примха долі – у 1924 році Дрюс після сильного стресу втратила голос. Інша б впала у відчай, але не такою була Берта, вона вирішила стати акторкою й подала заяву до драматичної школи Макса Рейнхардта при Німецькому театрі, куди її одразу ж прийняли.
Перші ролі та успіхи
Берта Дрюс дебютувала у 1925 році у ролі леді Мортімер у шекспірівському “Генріху IV” у Штутгартському театрі. Через рік перейшла до Мюнхенського театру “Каммершпіле”, де з успіхом грала Ганну Шель у “Фюрман Геншель”, Елізу Дулітл у “Пігмаліоні”, Спелункен-Дженні у “Дрігрошен-опері”. Прославилася як видатна характерна акторка у модерністських п’єсах Карла Цукмаєра. У 1931 році здійснила свою мрію – перебралася до столичного театру. Її взяли до відомого “Фольксбюне”, де вона вийшла на сцену разом із популярним актором Гансом Альберсом у п’єсі Ференца Молнара “Ліліом”. У 1933 році Берта виступала на сцені театру “Шаушпільхаус” на Жандарменмаркт у берлінському районі Мітте. За рік до того вийшла заміж за легендарного Генріха Георге, і коли він став директором берлінського театру імені Шиллера, у 1937 році перейшла разом із чоловіком до іншого театрального колективу.
У тіні геніального чоловіка
Фото: у виставі “Мова квітів”
Один із фільмів, у якому знімалася Берта Дрюс, мав назву “Велика тінь”, деякі журналісти писали, що це позначилося і на її житті, бо видатній акторці довелося не один рік перебувати у тіні свого видатного чоловіка. Через багато років її син Гьотц-Джордж в одному з інтерв’ю зазначав, що мама дуже хотіла присвятити себе театру, але батько був проти й постійно їй дорікав, що треба опікуватися дітьми, бо це її найперше призначення. Але Берта не здавалася. Через чоловіка познайомилася з відомими кінематографістами й отримала запрошення на фільмування. Так розпочався другий етап її дивовижної кар’єри.
Вперше з’явилася на екрані у 1933 році у кінострічці “Буксир M 17” (Tugboat М 17), де зіграла роль дружини водія Геннера Классена, котрого грав Георг. Вони зіграли настільки вдало, що незабаром подружжя запросили на ролі батьків Гейні Фьолькера у фільмі “Юний гітлерівець”. Згодом цей фільм увійшов до переліку заборонених, а участь у ньому пригадали родині після завершення Другої світової війни. Але це було набагато пізніше, а тоді Берта Дрюс насолоджувалася ролями у театрі та кіно. Вона зіграла танцівницю у фільмі “Імператор Каліфорнії” у 1936 році, дружину солдата Гайні Гартмана у стрічці “Відпустка на чесне слово” (Urlaub auf Ehrenwort), яка вийшла у 1938 році, ще через рік – дружину керівника митної служби Томаса Колка у “Тривога на станції III”.
Повернення до театру після Другої світової війни
Фото: Берта Дрюс і Віллі Роуз
Після поразки нацизму Генріха Георге та його дружину заарештувала радянська поліція через їхню суперечливу роль у політиці Третього рейху, актор помер у таборі НКВД “Заксенхаузен” у вересні 1946 року. Берті пощастило вирватися, у 1948 році вона повернулася до театру й розпочався третій етап її кар’єри, який вона в інтерв’ю називала третім життям. Спочатку виходила на сцену у Берлінському “Геббель-театрі”, на початку 1950-х років перейшла до театру імені Шиллера. Їй пощастило працювати з такими видатними режисерами, як Болеслав Барлог, Ганс Ліцау, Бой Гоберт, Ганс Нойенфельс, талановитій акторці доручали різноманітні ролі: від комічних до драматичних, і з усіма вона чудово впоралася. Оскільки після війни акторка набрала зайву вагу, їй давали переважно ролі матерів та поважних фрау.
Такі ж образи створювала і в кіно, куди Берту теж запрошували на фільмування. Вдало зіграла виховательку Паули Реллшпіс у молодіжній кінодрамі “Дівчата за ґратами” у 1949 році, фрау Бреннеке у мелодрамі “Пошук дитини 312” (Suchkind 312) у 1950 році. Популярність подарувала їй роль пані Паутерт у фільмі “Анастасія: остання донька царя”, присвяченому російській великій княжні Анастасії Романовій. Вдалася акторці й роль владної дружини бізнесмена Шротта у кримінальному трилері “Це сталося у пекельний день”. Берта активно знімалася до середини 1960-х років, у фільмі “Наш дім у Камеруні” зіграла разом із сином Гьотцем, який теж обрав професію актора.
Про те, як штурмувала телебачення
Фото: у фільмі “Бляшаний барабан”, 1979 рік
Коли телебачення набрало популярності, Берта Дрюс спробувала себе на іншій сцені. Однією з перших телеролей стала мати Вольфен у “Біберпельц”, потім – мама Гансон у “Незабутньому”. У “Неспокійному дні” зіграла разом із відомим Паулем Дальке, а на фільмування двосерійної стрічки “Шпигун під деревом” режисер запросив до цієї пари ще й сина Берти – Гьотца. Фрау Дрюс не відмовлялася від озвучення у дубляжі та у радіоп’єсах, її голос добре знали берлінці. Останньою роллю у кіно стала для Дрюс бабуся Анна у стрічці “Бляшаний барабан”. У 1980 роках вона повністю присвятила себе театру, їздила на численні гастролі, режисери називали її невіддільною частиною берлінського театрального розкладу.
Популярна акторка знаходила час у своєму графіку ще й для написання автобіографії, де вона згадувала всі свої ролі у театрі та кіно. Книга вийшла у 1986 році під назвою “Куди шлях – спогади з наповненого акторського життя”. Варто згадати, що ще у 1959 році пані Берта опублікувала книгу “Генріх Георге – життя актора”, присвячену своєму талановитому чоловікові. До речі, Берта Дрюс активно листувалася з режисерами та іншими видатними особистостями з театрального світу, її мистецька спадщина забрала понад 4 погонні метри полиць. Нащадки передали матеріали до бібліотеки Берлінської Академії мистецтв, де над ними продовжують працювати дослідники. Туди ж потрапили й 33 томи з приватної бібліотеки акторки.
У записах та спогадах
Популярна зірка берлінських театрів пішла з життя у квітні 1987 року після тривалої хвороби у віці 85 років. За її заповітом, прах розвіяли над морем, а ім’я викарбували на пам’ятнику чоловіка. Хоча видатний актор Генрих Георге загинув у таборах НКВС, після об’єднання Німеччини його останки знайшли, ідентифікували й урочисто перепоховали у жовтні 1994 року на Целендорфському цвинтарі у присутності рідних та друзів. У некролозі, присвяченому Берті Дрюс, тодішні критики написали, що її репертуар був величезним: від світських діячок до розкішних власниць салонів, акторка вирізнялася відкритою чуттєвістю, що дуже цінували глядачі.
Внесок Берти Дрюс у культурний розвиток країни не залишився непоміченим, вона була почесною членкою “Staatliche Schauspielbühnen” у Західному Берліні з 1979 року, мала федеральний хрест заслуги і Великий федеральний хрест заслуги. У 1981 році отримала нагороду “Золота кіногрупа” за тривалу та видатну роботу у німецькому кіно.