Українська та світова музична сцена другої половини XX століття знала чимало експериментальних колективів, які перевершували межі звичної музики, перетворюючи звук на мистецтво. Одним із таких явищ став берлінський гурт “Einstürzende Neubauten” (Руйнівні новобудови). Заснований у 1980 році Бліксою Баргельдом (Blixa Bargeld) та Ніколасом Ульріхом Унру (N.U. Unruh) колектив не просто грав музику, а вигадував її з уламків міста, металу та бетону. Їхня творчість поєднувала драматизм, фізичну присутність та інтелектуальну концепцію, що відрізняло Neubauten від будь-яких інших гуртів того часу. Далі на berlinski.
Вулиці, бетон і перші спроби
Перші виступи колективу у підпільних клубах Берліна межували з перформансом: іскри від болгарок, удари металу, вигуки, декламації та фізичний ефект звуку створювали нову форму музичного співпереживання. Згодом засновник гурту Блікса Баргельд, чиє справжнє ім’я Крістіан Еммеріх (Christian Emmerich), згадував, що вони хотіли не грати музику, а винайти її заново, інструментом обрали світ навколо себе. Саме на руїнах тодішнього Західного Берліна у 1980 році гурт започаткував унікальну мовну форму, де шум ставав матеріалом, а музика – архітектурою.
Тому й назва лунала водночас як іронія та маніфест – “Einstürzende Neubauten” (Руйнівні новобудови). На думку учасників, руйнування знаменувало пошук сенсу серед хаосу. Молодий поет і художник Блікса Баргельд тоді мешкав у Західному Берліні, у середовищі митців, які заперечували комерційну культуру. У тісних підвалах Кройцберга він зустрів майбутнього ударника Ендрю Чуді (Andrew Chudy), який обрав псевдо “Ніколас Ульріх Унру” або “N.U. Unruh”. З цього й почалася історія, яка змінила уявлення про музику.
Вони не мали ані студії, ані інструментів, лише бажання створити нову звукову мову. Замість гітари – дріт і залізні двері, барабани замінили будівельні балки, шматки бетону та пружини. Унру згадував, що використовували те, що бачили: труби, дріт, уламки заліза, і все це звучало. Баргельд додавав, що вони прагнули винайти музику, подібної якій ще не існувало. У цьому була не бравада, а прагнення очистити звук від традиційних догм та звичних стереотипів.
Лабораторія шуму
Перші виступи Neubauten викликали неабиякий ажіотаж: публіка то аплодувала у захопленні, то тікала з зали, не витримуючи фізичного тиску на вуха. Саме тоді гурт сформував свій етичний та естетичний кодекс: відмова від комерції, максимальна чесність і залучення до процесу самого простору. Баргельд розповідав журналістам, що їхні виступи стали відображенням міста, бо Берлін і сам був незвичайним інструментом.
На тлі європейського постпанку ця музика видавалася чужорідною. Якщо британські “Throbbing Gristle” або словенські “Laibach” шукали ідеологічний шок, то “Einstürzende Neubauten” – матерію як сутність звуку. Вони не грали на індустріальних темах, а грали індустрією. У 1981 році гурт випустив перший альбом “Kollaps” – хаотичний, як саме життя навколо Берлінського муру. Там не було ритму чи мелодії у звичному сенсі, лише удари, рипіння, задушливе дихання машин. І водночас у цьому дикому звучанні народжувалася форма, “Kollaps” став маніфестом нового типу мистецтва, де звук – не фон, а документ існування.
Звуковий ритуал і мистецтво руїн
Баргельд в одному з інтерв’ю для “The Wire” пояснював, що вони ніколи не користувалися нотами, а шукали звук там, де інші чули лише брязкіт металу. Ця фраза стала метафорою всього напрямку, який пізніше назвали “індастріалом”. Але насправді Neubauten стояли осторонь від будь-яких ярликів. За словами лідера гурту Александра Гаке (Alexander Hacke), чиє справжнє ім’я Александр фон Борзіг (Alexander von Borsig), вони були радше лабораторією звуку, ніж рок-групою.
Їхня музика – це не стільки композиція, скільки архітектура: кожен звук – матеріал, а об’єкт – будівельний блок нового світу. І не випадково Баргельд казав, що назва гурту – не про руйнацію, а про крах старих ідей. Залізо, бетон, шум – усе це стало не протестом, а способом вижити й навести лад у хаосі Берліна.
З часом до складу гурту приєдналися Марк Чунг (Mark Chung), Беате Бартель (Beate Bartel), Франк Мартін Айнгайт (F.M. Einheit), справжнє ім’я останнього – Франк Мартін Штраусс (Frank Martin Strauß). Разом вони перетворили первісний хаос на керований експеримент, з якого народився свідомий авангард. У другій половині 1980-х років Neubauten став символом німецької контркультури, гурт запрошували на міжнародні фестивалі, де вони зберігали свою радикальну незалежність.
Від хаосу до архітектури
Баргельд у ті роки паралельно грав із “Nick Cave and the Bad Seeds”, і ця співпраця додала нових фарб: у шумові конструкції почали просочуватися меланхолія, поетичність, відчуття крихкості. Проте навіть тоді, коли “Einstürzende Neubauten” записував більш структуровані роботи, його сутність залишилася незмінною – архітектура з уламків, де краса і руйнація нерозривні. Підсумовуючи перше десятиліття творчості, Баргельд казав, що шум – не руйнування музики, а її природне продовження. Для Neubauten це означало, що все навколо – потенційний інструмент, а сама музика – спосіб мислити. Учасники гурту перетворили хаос Берліна на мову, зрозумілу без перекладу, і зробили шум поетичним.
Альбом “Haus der Lüge” у 1989 році вперше продемонстрував, що шум може бути впорядкованим, а залізо – співзвучним людському голосу. У цих записах відчувалися структура, ритм, навіть ліризм, гурт остаточно затвердився як явище не лише музичне, а й філософське. На початку 1990-х років, після падіння Берлінського муру, змінилося саме місто, і це не могло не вплинути на музику гурту. Баргельд, який тоді активно гастролював із Ніком Кейвом, повернувся до Neubauten із бажанням винайти нову форму. Про ті часи Александер Гаке писав, що вони вже прагнули не руйнувати, а будувати.
Альбом “Tabula Rasa”, який вийшов у 1993 році, став для гурту новою точкою відліку: у ньому з’явилися простір, тиша, навіть мелодійність. Замість агресії – споглядання, замість вибухів – відлуння. Тодішні виступи Neubauten вражали не менше, ніж у перші роки, але то вже була інша енергія – радше ритуал, ніж атака. Це особливо підкреслював у розмовах із журналістами Унру, визначення стало точним описом їхньої трансформації. Після виходу альбому “Ende Neu” у 1996 році гурт покинули Чунг та Айнгайт, а у 2003 році Баргельд вирішив повністю присвятити себе Neubauten. Це рішення стало символічним: замість подвійного життя між експресією Кейва та експериментом Neubauten, він обрав шлях внутрішньої архітектури звуку.
Neubauten після Берлінського муру
У 2003 році стартував унікальний “Supporter Project” – один із перших прикладів краудфандингу у музиці. Сотні слухачів з усього світу фінансували записи гурту, отримуючи доступ до процесу створення альбомів, сесій, щоденників. Так народилися платівки “Perpetuum Mobile” у 2004 році та “Alles wieder offen” у 2007 році, які засвідчили, що Neubauten – вже не експеримент, а живий організм. Їхня музика з того часу все більше була схожою не на індустріальний гул, а на архітектуру тиші, бо учасники гурту перетворювала звичайні предмети на інструменти з власною душею, а шум – на медитацію.
У 2014 році вийшов проєкт “Lament”, присвячений до сторіччя Першої світової війни. Учасники Neubauten перетворили історичну трагедію на звукову інсталяцію, використовуючи архівні тексти, голоси, матеріали фронтових листів, військові марші. Це був не альбом у звичному сенсі, а радше саундтрек до спогадів людства. Баргельд зізнавався, що саме у цій роботі вперше відчув себе “істориком звуку”.
Шум, який став поезією
У наступні роки гурт продовжував працювати незалежно, записуючи матеріали у власній студії у Берліні. Вони створювали музику для театрів, виставок, співпрацювали з хореографами та архітекторами, доводячи, що поняття “пісня” може бути лише частиною набагато ширшої звукової форми. Останні релізи “Alles in Allem” у 2020 році та серія концертних проєктів “Rampen” підтвердили, що Neubauten залишилися вірними собі. Сучасний “Einstürzende Neubauten” став складником європейського культурного коду, у 2020-х роках його методи вивчають у музичних академіях. А ідеї вплинули на десятки гуртів: від “Radiohead” і “Nine Inch Nails” до “Rammstein”.
У музичному світі “Einstürzende Neubauten” визнають самотнім феноменом, який ніхто не може повторити. Втім, засновник гурту Баргельд завжди казав, що вони ніколи не прагнули бути зрозумілими, хоча припускав, що, можливо, саме у цьому їхня зрозумілість і полягала. Музика та виконання “Einstürzende Neubauten” виділялися тим, що ніколи не прагнули подобатися – лише відображати світ таким, яким він був: жорстким, залізним, але живим. На відміну від інших колективів, які шукали гармонію у мелодії, “Einstürzende Neubauten” знайшли її у шумі, який перетворили на мистецтво.
Джерела: