Увечері 12 вересня 1931 року, в день єврейського Нового року, на берлінській вулиці Курфюрстендамм і прилеглих вулицях (район Шарлоттенбург) відбувся масовий збір членів СА. Бойовики СА, які з’являлися численними невеликими групами, скандували антисемітські гасла, такі як “Юда, згинь!” і “Бій євреям до смерті!“. Образи й навіть фізичні напади супроводжували цю “демонстрацію”. Про історію єврейської громади у період приходу до влади націонал-соціалістів в Німеччині читайте на berlinski.net.

Націонал-соціалісти при владі

У перші тижні та місяці після захоплення влади нацистами терор був спрямований проти багатьох берлінських євреїв, які стали політичними противниками націонал-соціалістів. Багато з них стали жертвами жорстокого поводження і були відправлені в концтабори. Поліційні органи також проводили рейди в “Амбарному кварталі”, які були спрямовані проти ортодоксальних євреїв, які там проживали. Це поклало початок економічній і соціальній ізоляції, якій ще більше сприяли заходи, вжиті державним комісаром Берліна, Юліусом Ліппертом. Першим яскравим моментом став загальнонаціональний бойкот єврейського бізнесу 1 квітня 1933 року.

Керівництво НСДАП закликало до “бойкоту” єврейського населення наприкінці березня. З 1 квітня заходи мали бути організовані в Берліні, як і в решті Німеччини. Тут таки відбуваються пропагандистські акції. СА виставляє охорону перед єврейськими магазинами та універмагами, перед юридичними фірмами та кабінетами лікарів, щоб порушити бізнес та запобігти контактам між євреями. Й хоч акція була скасована через один день, але вона поклала початок хвилі антиєврейських заходів у Берліні.

Меморандум про поводження з євреями

На хвилі так званого захоплення влади берлінські євреї почали повільно емігрувати, а з 1938 року все швидше й швидше. Наприкінці 1937 року в Берліні все ще проживало близько 140 000 євреїв, а у вересні 1939 року було вже менш ніж 83 000 євреїв. 

“Меморандум про поводження з євреями в столиці Рейху в усіх сферах суспільного життя” датується 1938 роком. Це був свого роду стратегічний документ, який берлінське гестапо підготувало від імені Геббельса, під керівництвом берлінської поліції та керівника уряду Вольфа Генріха Графа фон Хеллдорфа. Цей документ був детальним “довідником” щодо майбутньої політики щодо євреїв Берліна.

Під час погромної ночі 1938 року більшість берлінських синагог, загалом 20, і принаймні 30 єврейських молитовень було спалено. Велику синагогу пошкоджено не було. Цілями жорстоких нападів були універмаги та єврейські установи. Кілька тисяч чоловіків-євреїв були або заарештовані, або депортовані до концентраційного табору Заксенхаузен і утримувалися там. У листопаді 1938 року “аріїзація” багатьох єврейських компаній Берліна набула неабияких масштабів.

Єврейські інституції, такі як Єврейська громадська бібліотека та громадський архів, Єврейський музей і Равинський семінар, постраждали від закриття, пограбування та конфіскації.

Перший депортаційний потяг

1 грудня 1938 року перший дитячий потяг відправився з “Anhalter Bahnhof” до Лондона зі 196 єврейськими дітьми. Це був початок операції з порятунку близько 10 000 єврейських дітей з усієї Німеччини, яка тривала до початку Другої світової війни.

Крім того, зростала кількість постанов, які ускладнювали та обмежували повсякденне життя євреїв. Це заборона відвідування лазень, заборона входу в урядовий квартал, заборона або обмеження використання громадських закладів тощо.  

Навесні 1940 року управління праці розширило список “закритої роботи”, на всіх чоловіків-євреїв віком до 55 років і на всіх жінок-єврейок до 50 років. Крім примусової праці в берлінських компаніях, їм також доводилося працювати у сферах обслуговування, таких як збір сміття, муніципальні транспортні компанії та прибирання вулиць. 

Перший депортаційний потяг вирушив із Берліна 18 жовтня 1941 року із залізничної станції Грюневальд до Ліцманштадта.