Фестиваль – це завжди одна велетенська сцена, декілька менших майданчиків, а також ряди наметів, автостоянка, туалети і багато-багато людей, які прийшли послухати відомих і не дуже знайомих виконавців. А парад – це дещо інше. Тут головне рух, мобільність, непередбачуваність, певний контрольований хаос, коли організатори не знають, як поведе себе натовп. Саме такий парад було організовано в 1989 році в Берліні. Він пройшов за 4 місяці до падіння Берлінської стіни, а тому ніхто, ні влада, ні організатори не знали, які він матиме наслідки. Детальніше про перший парад кохання (Love Parade) в Берліні розповість видання berlinski.net.
Музика, яка об’єднує
Як зазначає видання spiegel.de, 1989 рік недарма називають останнім розділеним літом Берліна. Адже вже за декілька місяців впав Берлінський мур, але вже й до цього в людей було відчуття, що інші стіни починають руйнуватися, а кордони зникати. Допомагала це робити музика, в якій розчинялося все навколо. Завдяки їй люди об’єднувались. Саме така музика прозвучала на першому Параді кохання.
Маттіас Рейнг – організатор параду
У кінці 80-х років Маттіас Рейнг, або, як його знають тепер, «Доктор Мотте», ді-джей берлінської андеграундної сцени, працював в маленькому клубі в Шенеберзі. Там збиралося близько 250 осіб, і саме тут відбулася перша в Німеччині acid house вечірка (напрямок електронної музики, коли ді-джеї додавали до музики глибокий басовий звук на синтезаторі Roland TB-303). Вечірка стала наслідком пошуку Маттіасом нової музики. Але музичне мистецтво було лише частиною його хобі. Головним було захоплення архітектурою. Саме тому в цей час він навчався в Шпандау на архітектора.
Музика, яку він почув і одразу вподобав, стала настільки нав’язливою, що йому довелося шукати її записи в музичних магазинах, розпитувати про неї в ді-джеїв та випрошувати в туристів, які приїхали з Лондона. Також Маттіас ходив на нелегальні вечірки, які влаштовувались на закинутих заводах. Їх учасників розганяла поліція, але люди все ж продовжували танцювати на вулицях.
Музика, яку Маттіас шукав, називалася техно і виникла в кінці 80-х років в Детройті. Вона мала такі особливості: штучний звук, підкреслено механічні ритми, багаторазові повторення структурних елементів музичного твору та інше.
Минуло 6 місяців і одного дня чи ночі у нього з’явилося бажання влаштувати музичну демонстрацію – парад. Маттіас вважав, що музика не має кордонів і національностей і є засобом для поширення любові та єднання світу. Дехто, правда, стверджував, що основною метою проведення такого заходу було бажання влаштувати нову техно-оргію з наркотиками та іншими гедоністичними речами. Як би там не було, але ідея була втілена в життя.
А друзі Маттіаса, один наперед одного почали пропонувати свою допомогу та ідеї, адже кожен хотів допомогти з організацією. І кожен хотів, щоб задум вдалося реалізувати. Один графічний дизайнер зробив листівки, адже працював в державному офісі Шарлоттенбурга. Він же пояснив різні адміністративні моменти проведення таких заходів: реєстрація, проведення, мета.
«За мир, роззброєння, радість, музику як новий засіб комунікації та млинці для справедливого розподілу їжі» – таким був девіз заявки.
Заявку схвалили, а отже, 1 липня 1989 р. можна було організовувати парад. Маттіс об’єднався ще з 3-ма ді-джеями: Westbam, Kid Paul, Jonzon. Музику вони записали завчасно. Це на той час були касети. Кожна на 90 хв. Музика була однаковою, а тому касети поділили на 3-х. Також вдалося знайти 3 вантажівки з колонками та генераторами: Citroën Ariane та 2- стареньких Volkswagen.
Початок параду
Все почалося 1 липня близько 15.00. Організатори приїхали завчасно на місце початку до Віттенбергплац і побачили пусту площу. Не сприяла такому заходу і погода: накрапав дощ і небо було затягнуте хмарами. Площею вешталися лише десятки полісменів, для яких парад був новою подією, і вони хотіли перестрахуватися, а тому їх прислали «незліченну кількість».
Ледь-ледь назбиралася 50 учасників, і організатори хотіли б ще зачекати, але по-іншому думала поліція. Головний полісмен підійшов до Маттіаса і запитав, чи він не хоче піти. Після цього було увімкнуто генератори і всі рушили поруч з автомобілями Кудаммом, що у Шарлоттенбурзі, до парку Тіргарден. Так почався парад кохання. Дорогою учасників ставало все більше і більше, музика гриміла навсібіч, поліція не заважала, адже бачила, що учасники параду не становлять загрози. Це була революція і нічого іншого.
Перший день параду закінчився тим, що Маттіас та інші організатори просто зняли з машин обладнання, відвезли машини і розійшлися у своїх буденних справах. Ось так закінчився перший парад кохання. Але його учасники та організатори знали, що відбулося щось велике, а тому просто насолоджувалися цим моментом.
Парад у 90-ті та на початку 2000-х років
У наступні роки парад продовжував розвиватися. У 1990 році прийшло 2000 учасників, у 1991 – вже 6000, у 1992 – 15000, 1993 – 31000, 1994 – 110000, 1995 – 280000, 1996 – 750000, 1997 – 1 млн учасників! Загалом до 1999 року кількість учасників зросла з 150 до 1,5 мільйона чоловік. Зазвичай свято музики відбувалося так: власне парад починався о 14.00, а далі розбивався на маленькі вечірки, які поширювались на все місто. В деякі роки в ньому брали участь 250 ді-джеїв та 50 вантажівок. Можна було йти поряд з машиною, яка продукувала звук, який вам подобався, або ж стояти на місці і слухати різні звуки. Натовп також створював винахідливий одяг для параду («застарілі» рейв-костюми), чудернацькі ексгібіціоністські зачіски, а ще були палички, що світяться, пухнасті гетри, голосні свистки.
Успіх параду в 90-ті роки створив можливість його продовження на початку 2000-х. Але якщо в перше десятиліття після об’єднання Німеччини держава фінансово підтримувала такий захід, то на початку ХХІ ст. було вирішено, що він вже став комерційним, а отже, може сам себе окупити. Тож фінансування з боку держави було припинене. Також зменшилася кількість його учасників. У 2002 та 2003 роках лише 750 000 осіб відвідали захід. А тому спонсори спочатку прохолодно поставилися до вкладення коштів в такий захід. Зокрема, вже в 2004 році зі збором необхідної суми на його організацію виникли труднощі. Тому було вирішено скасувати парад у 2004-2005 роках.
Парад знову несподівано і тріумфально повернувся в 2006 році на радість поціновувачам музики техно. На нього прийшло понад 1 мільйон учасників. В 2007 р. влада Берліна відмовилася давати дозвіл на парад, а тому було вирішено перенести його на наступні 5 років до міст Рурського регіону: Ессені, Дотмунді, Дуйсбурзі. Парад планувався також в Гельзенкірхені, але через трагічні випадки в 2010 році, коли в Дуйсбурзі загинуло 20 осіб через тисняву в тунелі, його було скасовано і на території Німеччини він більше не проводився.
Після заборони параду в Німеччині він почав мандрувати іншими містами світу і щороку почергово відбувався в Сіднеї, Акапулько, Сан-Франциско, Каракасі, Сантьяго, Роттердамі та багатьох інших містах світу.
А тому, якщо ви не змогли потрапити на парад кохання в Берліні, то не варто сумувати, адже хтозна, де він відбудеться завтра. Можливо саме в тому населеному пункті, де ви проживаєте.
Отже, парад кохання – це крута подія, яка продемонструвала Берліну і світу, що з’явився новий музичний жанр – техно. Музика, що тихо звучала лише в залах клубів, завдяки Маттіасу Рейнгу вирвалася на вулиці, щоб назавжди лунати в наших серцях.