Берлінські євреї отримали свою першу синагогу, на урочистому відкритті якої були присутні навіть представники прусської королівської родини, у 1714 році. Вона знаходилась на Хайдеройтергассе в Марієнфіртелі. За користування синагогою громада мала сплатити царській родині 3000 талерів. Про історію створення й життя єврейської громади у Берліні читайте на berlinski.net.

Берлінські синагоги

У 1812 році кількість членів єврейської громади зросла приблизно до 3300 осіб. Оскільки колишньої єдиної синагоги для берлінської єврейської громади вже не вистачало, кількість населення швидко зростало, було вирішено побудувати нову, більшу будівлю. На єврейський Новий рік у 1866 році берлінська громада змогла урочисто відкрити Нову синагогу на Оранієнбургер штрассе. Вона була  спроєктована архітектором Едуардом Кноблаухом. В ній могло розміститися близько 3200 осіб, що зробило її найбільшим єврейським місцем поклоніння в Німеччині. На створення свого проєкту архітектор надихався мавританським стилем Альгамбри в Гранаді. Купол, покритий позолоченими ребрами, мав висоту понад 50 метрів і прославився за межами Німеччини завдяки використанню найсучасніших будівельних технологій. Газета “Allgemeine Zeitung des Judentums” писала про інавгурацію 18 вересня 1866 року, що нова церква є гордістю єврейської громади Берліна, й навіть більше, це окраса міста, одне з найвидатніших витворів сучасної архітектури в мавританському стилі та один із найвизначніших будівельних проєктів північної Німеччини, здійснений за останні роки. 

Величне, сяюче, приміщення було переповнене єврейською громадою та запрошеними гостями. Серед останніх були Бісмарк, Хейдт, граф Врангель, начальник поліції Бернут, таємний радник Людеманн, члени магістрату та міської ради тощо. Галереї були зайняті жінками громади.

Берлінські салони

Наприкінці XVIII століття берлінські салони були одним з тих місць зустрічі, де практикувалася нетрадиційна комунікабельність поза класовими та релігійними бар’єрами. Численні вчені, філософи та художники відвідували салони, засновані молодими єврейськими жінками — а саме Генрієттою Герц і Рахелью Левіною Варнгаген.

Генрієтта Герц була донькою сефардського лікаря Бенджаміна де Лемоса, директора Єврейської лікарні в Берліні. У 15 років вийшла заміж за філософа Маркуса Герца, учня Канта. У своєму домі вона збирала навколо себе юнаків і дівчат, захоплених літературою. У Берліні того часу це був центр громадського життя. Серед відвідувачів були Фрідріх фон Шлегель, Фрідріх Шлейєрмахер, брати Гумбольдти, а також письменник Жан Поль. Однак після смерті чоловіка Генрієтта Герц обмежила всі світські заходи й працювала вчителем. У 1817 році вона прийняла протестантську віру. Пізніше в  Берліні з’явиться площа пам’яті Генрієти Герц.                

Рахель Варнгаген фон Енсе

Ще однією єврейською жінкою, яка долучилась до створення сучасних салонів була Рахель Варнгаген фон Енсе. Вона була дочкою єврейського ювеліра Маркуса Левіна. Протягом свого життя Рахель була віддана емансипації євреїв і жінок у суспільстві. У 1790-1808 роках дівчина, яка на той час була незаміжня, керувала літературним салоном, який відвідували такі відомі особистості, як Ахім фон Арнім, Клеменс. Тут можна було зустріти Брентано, Фрідріха Шлегеля, Людвіга Тіка тощо. У 1814 році Рахель вийшла заміж за письменника Карла Августа Варнгагена фон Енсе. Вона прийняла християнську віру. Як письменниця, особливо відомі її твори у формі листів та щоденників, Рахель Варнгаген залишалася здебільшого невідомою протягом свого життя. Лише після смерті деякі її твори були опубліковані.